Джерела галузі конституційного права

Оцінка
Скачати

Джерела галузі конституційного права.

Зміст.

1. Поняття про джерела конституціного права…………………………………………. 3

2. Конституція УНР 1918 р. - перший документ Конституційного права України. 7

3. Констиутція України - один з найважливіших різновидів джерел конституційного права………………………………………………………………………………………………………………. 8

4. Інші різновиди джерел конституційного права……………………………………… 9

Використана література……………………………………………………………………….. 10

Відомо, що способам юридичного нормоутворення відпо­відають властиві їм форми відображення юридичних норм: односторонньому волевиявленню органів держави — юри­дичний нормативний акт, дво- чи багатосторонньому воле­виявленню суб'єктів права на паритетних засадах — юри­дична нормативна умова, санкціонуванню — правовий зви­чай, визнанню прецедента — судовий прецедент і т. ін.

У правознавстві і юридичній практиці термін "джерело права" розуміється багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна "форми права". Разом з тим, для юристів-практиків важливо вміти чітко розрізняти ці терміни для правильного використання в правозастосуванні саме форм права. Зміст цих понять буде різним залежно від того, в якому контексті вони вживаються — чи по відношенню до права як цілого, чи по відношенню до окремої норми, групи норм. Скажімо, право має внутрішню і зовнішню форму, під якими традиційно ро­зуміється, у першому випадку, внутрішня будова права, його структура, поділ на галузі та інститути; зовнішня форма права — це система законодавства.

Внутрішньою формою правової норми є її структура, поділ на гіпотезу, диспозицію, -санкцію, а зовнішньою — стаття нормативного акта чи група статей, в яких відобра­жена правова норма. Крім цього, під формою права іноді розуміють засоби встановлення правових норм (норматив­ний акт, нормативна умова, судовий прецедент, правовий звичай). Для позначення цього явища використовується також термін "джерело права". Цей термін часто викори­стовується в двох аспектах: соціальне (матеріальне) дже­рело права чи юридичне.

Якщо під джерелом розуміти те, що породжує право чи правові норми, а саме у цьому розумінні звичайно і вико­ристовується цей термін, то слід зазначити, що для суб'єк­тів, які встановлюють юридичні норми, і суб'єктів, які їх застосовують, джерела права різні. Так, у першому випад­ку джерелом є юридичний мотив, суспільні відносини, які мають правову природу, тобто ті, які можуть і повинні бути врегульовані правовими нормами, типові види пра­вомірної поведінки, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, закони, міжнародно-правові умови, за­гальнолюдські цінності, досягнутий рівень правової культу­ри і правосвідомість. Класифікуючи їх, можна виділити: 1) соціально-правові джерела, в т.ч. об'єктивні і суб'єк­тивні (матеріальні і ідеальні); 2) юридичні джерела (офіційні чи неофіційні).

Соціально-правові джерела — це, насамперед, суспільні відносини, які мають правову природу, правосвідомість і т. ін. Юридичні — це нормативні настанови, юридична практика, юридична наука тощо.

Протиріччя, на думку авторів, які волю державних ор­ганів вважають юридичним джерелом, полягає у тому, що ця воля не утворює суспільних відносин, а формулює, відображує їх тією чи іншою мірою достовірно. Тому більш логічно джерелом права вважати те, що породжує їх, а не відтворює чи формулює, бо право може встановлюватися і поза офіційною формою — законодавством. З другого боку, поняття форми права розкриває те, як право, правові нор­ми встановлюються і відображуються зовні. З цієї точки зору форми встановлення права — це засоби (види) юри­дичного нормовстановлення (правотворчості), тобто юриди­зація права органами державної влади і управління шля­хом делегованого чи санкціонованого нормовстановлення, визнання судового прецеденту і т. ін.

Важливість поділу форм встановлення і відображення права ще й у тому, що всі акти нормовстановлення у широкому розумінні містять і відображують норми права. Наприклад, акти визнання судового прецеденту чи санк­ціонування звичаю не містять юридичних норм, вони лише надають їм юридичної сили загальнообов'язковості. Тому ці акти не породжують право, а лише визнають його — юридизують. Для суб'єкта, який застосовує і реалізує юридизоваие право, всі інші джерела не мають значення, бо тільки офіційно виданий юридичний документ є джерелом його прав і обов'язків за відповідних умов, знову-таки офіційно встановлених (юридичні факти).

Нині у правознавстві домінує точка зору, що основною формою встановлення правових норм є юридичні норма­тивні акти органів держави. Другою за значущістю фор­мою є юридичні нормативні договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовий прецедент не вико­ристовується в Україні взагалі.

Юридичні нормативні акти — це рішення компетент­них суб'єктів права, які встановлюють, змінюють чи скасо­вують юридичні норми в односторонньому вольовому по­рядку. Такими є конституції, закони, укази президента, накази, постанови тощо.

Юридичні нормативні договори — це добровільне і уз­годжене рішення двох чи більше сторін, які містять юри­дичні норми (міжнародно-правові угоди, колективні угоди).

Правовий звичай — це правило поведінки, яке склада­лося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей, ухвалено і охороняється державою. Правовими ста­ють ті звичаї, у яких є заінтересованість більшості насе­лення регіону чи країни. Держава подібні правила визнає як загальнообов'язкові для всіх суб'єктів, які підпадають під їх чинність, а також забезпечує виконання їх вимог за допомогою державного примусу. Правові звичаї мали по­ширення як джерела права в давні часи і утворювали так зване звичаєве право. У сучасному праві вони мають до­сить обмежене використання, за винятком ряду країн Аф­рики і Азії.

←Попередня Наступна→
1 2 3
Джерела галузі конституційного права 4 з 5 на основі 12 оцінок від 12 користувачів