Варшавський період Юрія Липи

Оцінка
Скачати

Олесь ЯНЧУК,

аспірант

кафедри теорії літератури

Одеського державного університету

 імені І.І.Мечникова

  (1929 - 1943)

       Переїхавши 1929 року на постійне місце проживання до Варшави і відкривши там власну медичну практику, Ю.Липа стає натхненником і організатором літературної групи “ТАНК”, відгалуження “празької поетичної школи”. До цього літературного угруповання, крім Ю.Липи, увійшли Е.Маланюк, Н.Лівицька-Холодна, А.Крижанівський, П.Холодний-син, О.Теліга, Б.Ольхівський, П.Зайцев, В.Дядик та інші.  “ТАНК” виник як результат полеміки творчої молоді в еміграції з Д.Донцовим, схильним до нав`язування національної заангажованості та недооцінки естетичних якостей художніх творів, підпорядкування творчості політичній ідейній доктрині.

       Накреслюючи перед собою мету формування “державницької літератури”, орієнтуючись на “синтез героїзму, господарності, волі”, “танківці” намагалися врівноважити критерії правди і краси, позбавити їх небажаного протистояння, відстояти творчу автономію національного митця, не відмежованого і від своїх громадських обов`язків. Про це мовилося у виданні “Статті про “ТАНК” (1929), де містився програмний “Лист до літераторів” Ю.Липи та “Група “ТАНК” Е.Маланюка.  І хоч дане літературне угруповання розпалося того ж року (не без втручання Д.Донцова, занепокоєного появою непідвладних йому художніх структур), його ідеї реалізувалися пізніше групою “ВАРЯГ” (1933-1939) й на сторінках друкованого нею журналу “Ми” (видавався протягом 1933-1937 років у Варшаві, а з №7 - 1937-1939 рр. - у Львові - О.Я.), газети “Назустріч”, до складу авторських колективів яких входили колишні “танківці”.

       Головною тезою літературної групи “ТАНК”, їх ідейно-естетичної програми було: “Радикальна сепарація від російської культури, ідея великодержавности (української - О.Я.), культ героїзму і шляхетности, боротьба з масовізмом, конструктивізм і культ енергії”. Ці тенденції певною мірою були схожими на культурний рух, започаткований у підсовєтській Україні М.Хвильовим з його гаслом “Геть від Москви!” і закликом орієнтації на  духовну  Європу.  Ю.Липа  лише  закликав відродити споконвічні цінності  великого  княжого  Києва  з його передовими політичними і культурними  впливами.  Він  вважав  за  недостойне гідності великої української нації втікати від Росії у Європу.   Місія України, на думку Ю.Липи,  не втеча, а хрестовий похід української культури і духовності.

       Велика віра у вищу ідею України, її традиції, духовні сили, роль у Європі, праця над власним стилем, боротьба з провінційністю, малоросійським шароварництвом і сльозливою ліричністю - ось основні гасла і принципи, за якими жили і творили молоді “танківці”. Нова генерація, влучно названа Д.Донцовим “трагічними оптимістами”, стала в позицію безкомпромісного заперечення дотихчасових солодкаво-сентиментальних хуторянських традицій, представлених письменниками старого покоління, а також “культури примітивізму”, репрезентованої радянськими авторами. Просякнута цими ідеями, переповнена духом боротьби за українську ідею, з`являється 1931 року друга збірка поезій Ю.Липи з такою характерною назвою - “Суворість” [1]. Разом з тим, дедалі частіше Ю.Липа робить спроби в новому для нього жанрі творчості - прозі, які одразу були схвально зустрінуті критиками. Серед них варто відзначити: оповідання “Чародій” [2], “Справжній ворог” [3], “Вартовий” [4], а також роман “Московія” (у подальших редакціях і перевиданнях він зветься “Козаки в Московії” - О.Я.) [5].

       Важливо відзначити, що до продуктів своєї творчості Ю.Липа ставився надзвичайно вимогливо.  Він вважав, що література - не є справою лише самого письменника. Видрукований твір належить авторові лише опосередковано, він є власністю читача. А отже, кожен письменник мусить відповідально ставитись до того, що він віддає до рук читачеві, які ідеї він несе в маси, яку користь (чи шкоду - О.Я.) може даний твір принести своєму народові. Для Ю.Липи - автор не є виконавцем забаганок натовпу. Він мусить формувати, ушляхетнювати смаки й уподобання оточення і суспільства вцілому.     Такою,   на його думку,   є місія письменника стосовно власної нації. Цими та іншими думками просякнуті статті  “Танк”  [6],  “Лист до літераторів” [7], “Поет-гульвіса” [8].

       На початку 30-х років з`являються друком ще декілька цікавих творів Ю.Липи, зокрема цикл поезій “З Київських легенд” [9], “Пан Адам Олеарій” [10], високомистецька драма “Ярмарок” [11], однак вже з 1933 року, коли “Літературно-науковий вісник” було перейменовано на “Вісник”, його більше хвилюють літературні проблеми, питання літературознавства, ролі й місця літератури у боротьбі за відродження української національної ідеї, розбудови нації та виборення незалежності України, завдання письмениика в цьому рухові. З цим пов`язана поява актуальнихих літературознавчих есе “Розмова з порожнечою” [12], “Розмова з минулим” [13], “Совіцькі фільми” [14], “Розмова з наукою” [15], “Організація почуття” [16], “Боротьба з янголом” [17], “Розмова з Заходом” [18], “Селянський Король” [19], “Campus martius” [20],   «Провідництво письменства” [21],    “Батько дефетистів” [22], “Сіра, жовта і червона” [23], в яких детально аналізується українська література від давнини до авторової сучасності та її суспільну і духовну вартість. Пізніше ці та деякі інші есе склали фундаментальну літературознавчу працю Ю.Липи “Бій за українську літературу” [24]. Ця праця не схожа на жодну літературознавчу книгу, не вкладається в жодне ізжанрових, стильових чи будь-яких інших визначень. Саме неординарність  авторових  оцінок  української  літератури  від  найдавніших часів, як і літературного процесу вцілому, визначення ваги і вартості того чи іншого твору, його ролі у формуванні   свідомості   нації   роблять    цю   працю    невмирущою   і надзвичайно актуальною в наш час.

       Разом із питаннями літературознавства, зокрема літературної критики, з середини 30-х років Ю.Липа багато часу приділяв прозовій творчості. Він виявив себе блискучим майстром новели і довів, що йому під силу створити великі епічні прозові полотна, яким був роман “Козаки в Московії”, що вийшов друком 1934 року у Варшаві [25]. У 1936 році Ю.Липа видає три томи новел під загальною назвою “Нотатник” на теми національно-визвольних змагань 1917-1921 років [26], а 1938 року – останню в поетичному доробку письменника поетичну збірку “Вірую”[27].

←Попередня Наступна→
1 2 3 4
Варшавський період Юрія Липи 2.4 з 5 на основі 5 оцінок від 5 користувачів