Екологічна політика. Основні характеристики та стратегії

Оцінка
Скачати

Київський університет Імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

На тему:

Екологічна політика.

Основні характеристики та стратегії

Інституту журналістики

Федорович Анастасія

Київ 2000

На сьогоднішній день, не дивлячись на бурхливий розвиток політології, термін “політика” залишається недостатньо визначеним. Платон сказав, що це – “мистецтво жити разом” , або, якщо спробувати підібрати більш сучасне визначення – це участь усіх рівних громадян у прийнятті рішень спрямованих на влаштування суспільного життя. Для інших – “брудний профіль людської діяльності”[1], тобто справа далека від етики, спрямована на задоволення власних потреб і амбіцій. Навіть, можна відчути на собі усю “спроможність політичних інституцій.”

Дещо розглянувши термін “політика” спробуємо подібним чином дослідити “екологію”.

Термін “екологія” був введений відомим німецьким науковцем Е. Геккелем у 1866 році.

Екологія (від грецького oicos – дім, logos -- наука) – це складе співіснування рослинного і тваринного світів з неживою природою, взаємовідношення організму з живою і неживою природою, що його оточує.

Сама ж екологія як галузь наукового дослідження була закладена дуже давно: у перших індій сих епосах “Махабхараті” і “Рамаяні” зазначається по те як природні умови впливають на психологічний ті фізичний стан людини.

Остаточне становлення ідей класичної екології сталося після появи теорії Ч.Дарвіна. Значний внесок у подальший розвиток екології як науки зробили М.О.Сєвєрцов, В.В.Докучаєв, В.І.Вернацький, а серед українців М.Левітт, В.Межжерін.

Екологічна практика в сучасному світі займає домінуючі позиції. Хоча в соціальній практиці дуже нечітко вимальовується усвідомлення важливості теми, хоча йдеться про майбутнє усього людського роду. Розвиток екологічного стану на планеті спонукає людей до пошуку шляхів подолання екологічної кризи.

Політика та екологія, до недавнього часу, були дещо індиферентними поняттями стосовно одна одної. У сучасній політиці з‘явився новий напрямок діяльності – екологічна політика.

Екологічна політика – організаційна та регулятивно- контрольна діяльність суспільства та держави, спрямована на охорону та оздоровлення природного довкілля, ефективне поєднання функцій природокористування та природо охорони та забезпечення нормальної життєдіяльності[2].

Для знаходження найбільш прийнятних форм співіснування людини і природи це не тільки вираховування антропогенних чинників, а також всебічне екологічне обґрунтування господарських проектів, організація постійного моніторингу стану довкілля, запровадження незалежної, обов‘язково компетентної служби екологічних експертів, охорона окремих важливих природних об‘єктів, контроль за раціональним використанням природних ресурсів, поліс тронній розвиток екологічної освіти, виховання, а найголовніше – екологічної свідомості.

Найнагальнішою проблемою сучасності є створення безпеки людської цивілізації.

Неефективна екологічна політика або ж відсутність як такої може спричинити екологічну катастрофу, порушення екологічної рівноваги, що загрожує існуванню живих організмів і природи взагалі, не тільки в локальному, а й у глобальному масштабі. Екологічні катастрофи можуть бути викликані природним (виверження вулкану, тайфуни, повені, землетруси, ураганні бурі) і антропогенними чинниками. Останні є причиною більшості сучасних негараздів.

Не можна нехтувати й тим, що очевидні раптові порушення рівноваги, раптові катаклізми справляють належне враження, тоді як поступове звикання до загрозливих екологічних реалій. Людство, не скидаючи обертів, не втомлюється “перевиконувати план”: пере випас, перегрів планети, перепромисел, виснаження надр, забруднення атмосфери, кліматичні аномалії. Даючи оцінку сучасній екологічній ситуації усі експерти одностайно пророкують через кілька десятків років настання необоротних процесів – катастрофічних процесів.

Важливим засобом уникнення екологічної кризи е екологічна експертиза – система організованих, науково-практичних та культурних заходів, спрямованих на визначення соціо-екологічної ефективності передбачуваних проектів, оцінювання ймовірних впливів реалізації зазначених господарських проектів. На стан природного середовища за весь термін їх функціонування [3].

У Законі України від 95 року “Про екологічну небезпеку” зазначено, що екологічна експертиза в Україні – різновид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертичних формувань та об‘єднань громадян, що групується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, та ін. матеріалів чи об‘єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього середовища і спрямована на підготовку висновків про відповідальність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання й відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Замовники екологічної експертизи об‘єктів, які в процесі реалізації (будівництва, експлуатації тощо) можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров‘я людей, зобов‘язані через засоби масової інформації оголосити про екологічні наслідки діяльності. Після затвердження екологічної експертизи еколого-експертні органи або формувань повідомляють про висновки через ЗМІ.

Нижче наведені стандарти, встановлені Європою щодо висновку екоекспертизи. У них мають бути:

- можливі негативні наслідки реалізації запропонованого проекту для навколишнього середовища та здоров‘я людини;

- неминучі й непоправні втрати ресурсів:

- альтернативні варіанти проекту, в тому числі й відмова від нього;

- співвідношення можливих короткотермінових вигод від експлуатації ресурсів навколишнього середовища з довготерміновою перевагою, пов‘язаною з їх охороною.

До складових екологічної політики відноситься й екологічна свідомість – уявлення про стан довкілля, здатність до об’єктивного сприйняття й розуміння зв‘язку між людиною і природою, а також надбання та застосування екологічного досвіду (знань) у сферах практичної діяльності. Законодавчо-правова база – також один з головних засобів екологічної політики. Природоохоронне законодавство або екологічне право – галузь юриспруденції, що регулює раціональне використання природних ресурсів та охорону природного довкілля. Система такого роду має чітко визначити хто, коли як та яким чином має право контролю за природним використанням. Іншою функцію є передбачення заходів для заохочення виробників екологічно чистих продуктів, а також популяризації екологічно-правових норм щодо формування екологічно-правової компетентності усіх верств населення (включаючи “осіб, що приймають рішення”).

←Попередня Наступна→
1 2 3
Екологічна політика. Основні характеристики та стратегії 4.7 з 5 на основі 35 оцінок від 35 користувачів