Політична культура

Оцінка
Скачати

Політична культура

У соціологічній і політологічній літературі існують різноманітні підходи до визначення поняття «політична культура»:

1) суб'єктивний, що трактує політичну культуру як явище виключно ментальне, тобто як оцінки, цінності, знання суб'єктів політичного процесу;

2) суб'єктивний і біхевіористський, в яких політична культура розглядається на ментальному і поведінковому рівнях;

3) культурологічний, що передбачає розуміння політичної культури як сукупності цінностей і символів.

Г. Патрик, синтезуючи основні моменти трьох підходів, визначає політичну культуру як основні орієнтації, цінності і позиції, що характеризують політичну систему та регулюють взаємодію між її елементами. У вітчизняній літературі прийнято вважати, що політична культура — це якісний стан політичного життя суспільства, який характеризує ступінь розвитку політичних інститутів, а також якість взаємодії суб'єктів політичного процесу.

Отже, політичну культуру можна розглядати як ментальний елемент політичної системи, якісний стан функціонування інститутів політичної системи, сукупність політичних цінностей, норм, способів поведінки. Ці аспекти дають підставу розуміти політичну культуру як сукупність політичних цінностей, норм і способів поведінки, що функціонують у рамках певної політичної системи і характеризують взаємодію політичних інститутів і політичних спільнот.

Політична культура як багатопланове явище виявляється на таких рівнях: окремої особи, політичної спільноти, суспільства загалом. Залежно від рівня функціонування, політична культура має різні структурні компоненти. На суспільному рівні вона включає політичні цінності, норми і способи поведінки.

Політичні цінності переконання щодо цілей, які суб'єкти політичного процесу повинні реалізувати. Політичні цінності охоплюють ті явища, що є предметом певних політичних інтересів, бажань, домагань, потреб. Це суверенітет, державна влада, політичні свободи, соціальна справедливість, правопорядок, війна, мир тощо. Названі цінності по-різному сприймаються і трактуються суб'єктами політики. Вони можуть мати різні виміри залежно від історичної епохи, типів суспільства і політичної системи, ідеології.

Кожна історична епоха по-своєму інтерпретує цінності. Скажімо, якщо в епоху Середньовіччя державна влада розглядалась, як порядок панування і підпорядкування, установлений Богом, в епоху Нового часу — як засіб досягнення цілей певних соціальних груп, то нині вона розцінюється як засіб узгодження соціальних інтересів, регулювання суспільних відносин.

Що стосується певного типу суспільства з точки зору його цивілізаційних ознак, то, наприклад, розуміння такої цінності, як свобода, є різним у відкритому і закритому суспільствах. Відкрите суспільство передбачає розуміння свободи як можливості вибору альтернативи для утвердження особистості, а закрите суспільство — як звільнення її від чогось зовнішнього. Це явище спостерігається в посткомуністичних країнах, де свобода розглядається як можливість звільнення від колоніальної залежності і комуністичної спадщини, а не утвердження нових суспільних відносин, пробудження людської гідності. Таке розуміння свободи грунтується на визнанні розширення прав для себе.

Також інше тлумачення мають цінності з точки зору національного виміру суспільства. Суть національного виміру цінностей політичної культури полягає в тому, що ці цінності відображають політичний досвід нації, нерозривно пов'язаний з іншими елементами національної культури — міфологічними, релігійними, науковими, естетичними. Загальний рівень національної культури позначається на змісті і ступені розуміння політичних цінностей політичними суб'єктами, на формах вияву їхньої вольової активності щодо втілення цих цінностей у життя.

Політичні цінності не тільки формуються на загальному тлі національної культури, а є результатом власне політичної взаємодії. Якщо нація має обмежений політичний досвід, то незважаючи на її високі досягнення в інших сферах, вона відставатиме у політичному житті.

Політичні цінності, незважаючи на набуті ними в сучасну епоху універсальні риси, здебільшого мають національну специфіку. Так, у англосаксонських країнах політична культура грунтується на верховенстві закону й особи, засадах конкуренції, національній консолідації, в Німеччині та Австрії — на поєднанні принципів партнерства і конкурентності у політичному процесі, а також на основі жорсткого регулювання суспільних відносин і децентралізації влади.

У посткомуністичних країнах політична культура зберігає патерналістські стереотипи, на яких вміло спекулюють противники реформ. Спотворене розуміння таких цінностей, як нація, національний інтерес, національна культура, призводить до консервації віджилих відносин під виглядом захисту національного або нехтування національним через переоцінку чужого досвіду і недооцінку власного. Низький рівень громадянської культури у посткомуністичних країнах виявляється у двох крайнощах: національному чванстві і національному нігілізмі.

Політична культура на ідеологічному рівні включає: комуністичні, соціал-демократичні, неоліберальні, неоконсервативні і фашистські цінності. В рамках тієї чи іншої ідеології спостерігається різна оцінка фундаментальних політичних цінностей. Так, ліберальна ідеологія зосереджує увагу на правах особи, а неоконсервативна — на поєднанні прав спільноти (нації, групи) й особи, фашистська — на пріоритеті прав нації і держави над правами особи.

Отже, цінності політичної культури мають різні координати виміру і свідчать про світоглядні та ідеологічні орієнтації людей, соціальних груп щодо проблем різноманітних взаємин держави і суспільства.

Якщо цінності характеризують ментальний рівень політичної культури, то норми визначають загальноприйняті вимоги-зразки щодо поведінки суб'єктів політичної дії відповідно до цінностей. Норми політичної культури мають масовий характер і сприймаються передовсім як звичні правила поведінки, що не викликають захоплення, подиву або осуду в більшості людей. Вони мають власне політичний, правовий і моральний характер. Скажімо, для політиків західного суспільства власне політичними є норми політичної конкуренції, несумісності політичної кар'єри з корупцією, низьким професійним рівнем. Ці норми незначною мірою характерні і для політиків посткомуністичного суспільства.

←Попередня Наступна→
1 2 3 4 5
Політична культура 4.4 з 5 на основі 19 оцінок від 19 користувачів