Тріюмф народної мови

Оцінка
Скачати

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОВИ КОТЛЯРЕВСЬКОГО

ТРІЮМФ НАРОДНОЇ МОВИ……………………………………………. 3

ЕНЕЇДА……………………………………………………………………………. 3

Хвилина повноі перемоги живої української мови прийшла в 1798 році, коли в Петербурзі вийшли друком три перші пісні “Енеїди” І. Котляревського, талановитої перерібки поеми римського поета Вергілія.

Котляревський написав “Енеїду” живою українською мовою з повною свідомістю, що в ній повинен іти розвиток українського письменства. В своєму творі дав широкий малюнок українського народного життя з різними його додатними й від’ємними сторінками. З приязним зацікавленням затримався автор на народних обрядах, звичаях і віруваннях, із щирою прихильністю звернувся до простолюддя, виявляючи серйозне розуміння гірких умовин селянського життя. Так поруч із живою мовою вніс Котляревський у свій твір ідеї глибокої гуманности та свідомого демократизму. Це й причина, що з появою “Енеїди” розпочинається нова доба українського письменства.

“Енеїда” є травестійною переробкою поеми римського поета Вергілія. Основною травестії є гумористичний підхід до серйозної теми. Вергілієва “Енеїда” була перед Котляревським предметом перерібок в інших літературах. Авторами таких травестій були м. ін. француз Поль Скаррон у 17-му ст., німець Альойз Блюмауер і росіянин Осіпов у 18-му ст. Кожний із них мав іншу мету. Скаррон висміяв богів клясичного світу, Блюмауер виступав проти релігійної нетерпимості, Осіпов звернув вістря сатири проти п’янства й неуцтва. Котляревський знав травестію Осіпова, може й Скаррона, але вмів зберегти свою оригінальність і вивести в своїй поемі окркмий світ українського жмття.

У першій і другій частинах звеселяв читачів пригодами Енея і його товаришів, що після збурення Трої шукали нових осель. У третій частині, описуючи пекло, не щадив гострих докорів панам, що гнобили селян. У четвертій частині з тугою згадав про славні часи Гетьманщини, а в п’ятій і шостій звернувся з гострою сатирою проти звичок, безділля й гулянок тодішнього панства. Гумористичним ладом висвітлв обставини українського національного і суспільного життя після зруйнування Запорізької Січі. Це не Еней і не троянці скитаються по світу, шукаючи нових осель, це мандрують по світі останки козаків-запорожців.

Твір написано живою розмовною мовою, яскравою, іскристою, надзвичайно колоритною, якою поет володіє досконало. Взірець для поета – мова фольклору. Застосовує прислів’я: “Ледащо син – то батьків гріх”, “Живе хто в світі необачно, томуніде не буде смачно”, “Козак там чортові не брат”; приказки: “Як сірко в базарі”, “Нігде правди діти”.

Про надзвичайне володіння мовним багатством свідчать різноманітні синонімічні ряди, наприклад, один з них: тягу дав, п’ятами накивав, куди очі почухрав, в собачу ристь побіг, відтіль уплітає, дав драпака – Еней утікає та ін.

Дуже зрідка простомовні вирази або лайка (як данина бурлескові), але межі пристойності не переходяться.

Макаронічний стиль, у якому змішуютьсяя слова і речення різних мов, – в “орації” Енеєвого посла до Латина, тут українська мова переплутана з латиною:

Енеус ностер магнус панус

І славний троянорум князь…

“Бурсацьке” перекручування слів:

Борщів як три не поденькує,

На моторошні засердчить…

Як перший твір нової української літератури поема “Енеїда” продемонструвала величезний потенціал української мови, багатство її словника, красу і гнучкість.

Хоча Котляревський зачерпував тему для своєї “Енеїди” з других рук, все ж таки дав цікавий, вартісний твір. Головні риси його власної творчосї праці  виявилися в щиронародному кольориті поеми й гумористичному її характері. Котляревський умів на основі, перейнятій від Вергілія, змалювати живі картини сучасного йому українського побуту й сучасних обставин життя. Націоналізація теми проявляється в тому, що Котляревський переніс подію на український грунт. Еней і його товариші виступають як кошовий і запорожці:

І хлопець хоч куди козак.

Вдача Енея і його товаришів, їх поведінка, їх мова, іх звичаї, одяги, зброя, все це запорозьке, українське. В постатях олімпійських богів легко розпізнати українських панів із їх розгульною вдачею, їх звичками, хибами й химерами.

Крім того розписав Котляревський в “Енеїді” велике багатство етнографічного матеріалу, описуючи народні одяги, страви, бенкети, ігри, танки, співи, хатню обстановку, народні звичаї, вечерниці, вірування, похорони, поминки, ворожбу. Все це надає його творові український національний кольорит.

Ось як, наприклад, приступає до ворожби дівчина-шептуха:

І зараз в горщечок наклала

Відьомських різних-всяких трав,

Які на Костянтина рвала,

І те гніздо, що ремез клав,

Васильки, папороть, шавлію,

Петрів багітр і конвалію,

Любисток, прострень, чебрець –

Погожою, непочатою,

Сказавши скількись і словець.

Поруч із українським національним кольоритом другою ознакою творчого таланту Котляревського є гумористичний підхід до теми. Гумор “Енеїди” полягає головно в модернізації теми, в перенесенні давніх подій в умовини сучасного поетові життя. Деколи для підсилення гумору вживав Котляревський вульгарних, надто простих висловів і це відбилося некорисним впливом на тих його наслідувачів, що не мали ні його таланту, ні ніякої серйозної мети.

Тріюмф народної мови 4 з 5 на основі 5 оцінок від 5 користувачів