Гетьман Петро Дорошенко

Оцінка
Скачати

Міністерство освіти України

Одеський державний економічний університет

Кафедра історії України

Реферат

на тему:

Гетьман Петро Дорошенко

Виконав:

студент 14 групи, ФЕУВ Брель Олександр

Науковий керівник:

доц. Красовський В.М.

Одеса-2000

В атмосфері деморалізації і зневіри, яка охопила українське суспільство за гетьманування Тетері й Брюховецького, з'явився державний діяч, який зумів піднестися над сучасниками, вдихнути (принаймні, на певний час) в суспільство віру в можливість знову з'єднати Україну і зробити її незалежною. Цим ідеалістом, який знову поставив громадські інтереси над особистими й героїчно йшов до високої мети, був Петро Дорошенко. Його діяльність контрастувала з останніми кроками лівобережного гетьмана Брюховецького. У вересні 1665 р. Брюховецький зробив нечувану в Україні річ — поїхав з величезним почтом на поклін до Москви, де підписав новий договір, статті якого звели до мінімуму автономію України: всі податки населення мали перейти до царського скарбу, на Україну поширювалася царська горілчана монополія. Новообраний гетьман відтепер мав приїздити на затвердження до Москви. В Україну мало прийти майже 12-тисячне царське військо, воєводи з залогами розміщалися у всіх більших містах Лівобережжя й частково Правобережжя. В обмін на ці поступки, викладені у формі грамоти від 11 грудня 1665 р., гетьман отримав щедру платню: титул боярина, земельні володіння неподалік від кордону з Москвою і …"московську дівку" в дружини. Народ бурею гніву зустрів дії московської адміністрації: царських воєвод, переписувачів податків, військ, які безоглядно почали стягати податки. Духовенство, схвильоване чутками про підпорядкування московському патріархові, заявило, що воліє вмерти, а не скоритися Москві. Піднесла голову й старшинська опозиція, пишучи на гетьмана донос за доносом. Брюховецький остаточно втрачав свою популярність "захисника" народу, а разом з гетьманом втрачала прихильників і московська орієнтація.

Цю зміну ситуації на Лівобережжі вміло використав Дорошенко. Вже в лютому 1666 р. на старшинській раді він виклав свою мету: звільнити Правобережжя з-під влади Польщі, укласти союз із Кримом і Туреччиною і йти на Лівобережжя, щоб об'єднати всю Україну. Восени кримський хан подав гетьманові поважну допомогу—прислав 30 тисяч орди, а на початку грудня на Поділля з шеститисячним каральним загоном вступив польський полковник Маховський, щоб придушити непокору. Між Браїловом і Брацлавом на нього напав Дорошенко з татарами й ущент розгромив карателів, а самого Маховського віддав татарам.

Для виснаженої Польщі, яка щойно ліквідувала заколот Любомирського, це було страшним ударом. Вона змушена була терміново укласти мир з Росією, що й було зроблено в Андрусові на початку 1667 р. Без українських представників Україну поділили на дві частини. Москва зреклася на користь Польщі Києва, який за Хмельницького знову став символом державної єдності нації, релігійним і духовним центром України. До того ж на Запоріжжя мали право впливати як Москва, так і Польща. Все це викликало страшне обурення в Україні. Почалося повстання. Брюховецький намагався змусити Москву до енергійних дій, але марно. Тоді, в порозумінні з Дорошенком, який обіцяв свою допомогу, Брюховецький вирішив сам очолити повстання й поширив універсали про це по Лівобережжю. Московським воєводам Брюховецький запропонував залишити Україну, інакше погрожував завоювати їх. І справді, майже всі російські залоги, налякані ворожістю народу, вийшли з України.

А на Правобережжі Дорошенко вів війну з Польщею. Ще раніше він здійснив реформу війська, утворивши регулярну армію з найманих частин, так званих серденят, значно менш залежних від настроїв старшини. Сучасники відзначають, що гетьман завжди прагнув до згоди і єдності всього народу, часто скликав ради й не починав ніякої важливої справи, не підготувавши до неї маси й не довідавшись про її настрої. Найближчим порадником Дорошенка став визволений з ув'язнення київський митрополит Й. Тукальський. Гетьман провадив систематичну колонізацію спустошених околиць Правобережжя, створив новий Торговицький полк, нову митну лінію на кордоні, організував карбування власної монети.

У вересні 1667 р. Дорошенко зі своїм 24-тисячним військом, трьома тисячами яничарів (це було наслідком Дорошенкового посольства до Стамбула) й кількома десятками тисяч орди вирушив у Галичину. Проти нього вийшло 15-тисячне польське військо Яна Собеського. Собеський сподівався на підтримку І. Сірка, який у січні 1667 р. у Львові заявив, що не визнає Дорошенка і вчинить у потрібний момент диверсію проти Криму. Вирішальна битва відбулася біля Підгайців у жовтні 1667 р. Собеський, оточений у своєму таборі, кілька тижнів витримував облогу. До переговорів козаків змусили татари: Сірко таки напав на Крим і наполохані татари почали шукати миру. За умовами миру Польща зобов'язувалася вивести війська з України, кордон якої знову мав пройти по Горині. Але про приєднання до України західних земель поляки не хотіли й чути. Так само й Москва, якій Дорошенко пропонував прийняти під свою протекцію всю Україну в етнічних межах, запропонувала гетьманові далі коритися королеві й не укладати союзу з невірними.

Очоливши повстання проти Москви, Брюховецький також звернувся до Порти й до Криму, за допомогою яких очистив майже все Лівобережжя. Московські залоги втрималися тільки в Києві, Ніжині й Чернігові. Далі гетьман збирався йти на допомогу Котельві, яку вже почало облягати військо Ромодановського. А з-за Дніпра в цей час на Лівобережжя вступив Дорошенко і, несподівано для Брюховецького, прислав до нього козаків з вимогою скласти гетьманський уряд. Від несподіванки гетьман заарештував посланців, хотів боронитися від Дорошенка, але серед його козаків спалахнуло заворушення, і Брюховецького замордували власні козаки. В цей момент здавалося, що Петрові Дорошенку врешті вдалося здійснити свою заповітну мрію— об'єднати всю Україну. Його сил вистачило, щоб успішно відбити наступ Ромодановського, але закріпити успіх він не зумів. Отримавши звістку про несподіваний наступ поляків, він змушений був піти на Правобережжя для організації оборони. Наказним гетьманом на Лівобережжі Дорошенко залишив чернігівського полковника Дем'яна Многогрішного.

←Попередня Наступна→
1 2
Гетьман Петро Дорошенко 5.9 з 5 на основі 20 оцінок від 20 користувачів